Весілля – стародавній звичай, що іде своїми коренями в далеке минуле і являє собою унікальне дійство з елементами театральності. Як фольклорне явище, воно містить у собі величезний потенціал народу, відбиваючи його менталітет і пріорітети. На нашій землі воно існує вже багато років і у нинішній час весілля в українській фольклорній традиції не втрачає своєї актуальності.

Українську весільну обрядовість можна умовно поділити на три цикли: передвесільний, власне весілля і післявесільний. Кожний з цих етапів має свій стиль, час і свої риси святкування, якими він і відрізняється від інших частин весільного дійства.

Почина лося все із сватання, основні моменти якого звод ились до того, що наречений вибира в сватів, які йшли сватати дівчину в будинок її батьків. Вибір сватів - це відповідальний момент, тому що від нього залеж али результат і подальший розвиток подій самого весілля.

Переступивши поріг, одержавши дозвіл ввійти в будинок, свати кланя лися в знак вітання і подяки господарям будинку. Потім запиту вали чи туди вони прийшли, де живе прекрасна дівиця і т.п. Батьки дівчини, заздалегідь приготувавши сь до приходу сватів, зустріча ли їх хлібом - сіллю і накритим до обіду столом. За частуванням мова звод илась до того, що « у Вас є красива молода дівиця, а в нас молодий хлопець, якому пр ипала до серця саме ця дівчина ». Якщо дівчина була зг і дна вийти заміж за цього "доброго молодця", вона винос ила рушники, якими перев'язу вала сват і в . Ц е означа ло , що дівчина приймає їхню пропозицію. Коли ж вона відмовлялася, то, згідно ураїнської традиції, вона дарувала молодому гарбуза. У такому випадку про хлопця казали, що він «вхопив гарбуза» або «облизав макогін».